Культурна візитівка Кропивницького: історія одного з найкрасивіших театрів України

 В приміщенні обласного музично-драматичного театру знаходиться головна сцена області, де збираються найталановитіші творчі колективи. Закономірно, що тепер туди приходять для інтелектуального відпочинку самі кропивничани на мешканці кіровоградщини. Але раніше для того, аби подивитись виставу, до міста приїздили гості із різних куточків не тільки України, але всієї західної частини Російської імперії. Адже саме тут був заснований перший професійний театр, де, до того ж, офіційно заговорили українською мовою. Чому саме цей фактор – можливість прослухати вистави українською –  дав поштовх до творчого розвитку та популярності місцевих колективів, а відтак – сприяв популярності самого театру, розглянемо далі у нашому матеріалі на сайті kropyvnytskyi.in.ua.

Поява театру нового типу

Поняття театру для українців доби 19 століття було не новим. Про це свідчить запис Є.Кирилюка, члена-кореспондента української АН, де він підкреслив саме унікальність, а не новизну театру, заснованого у Єлисаветграді. Запис із щоденника дослідника-етнографа говорить про те, що осередком виникнення театрального мистецтва в Україні є Кам’янка-Струмилова, а подальший розвиток воно отримало в Полтаві. Проте створення нової трупи в  Єлисаветграді – це вихід українського театру на новий, професійний рівень і разом з тим – гучна заява про готовність українських артистів конкурувати з зарубіжними колегами.

Зібрати потужну команду професіоналів-однодумців, побудувати та облаштувати приміщення, яке б відповідало високим професійним стандартам – справа не проста. Проте, отримати дозвіл на проведення вистав українською мовою та зібрати необхідну документацію в умовах тотального зросійщення – завдання ще складніше. Проте, воно виявилось під силу людині, яка досконало володіла багатьма театральними професіями, а відтак – і блискучими організаторськими здібностями. Марко Лукич Кропивницький – талановитий поет, художник, актор та драматург таки зумів відкрити в Єлисаветграді перший український професійний театр 27 жовтня 1882 року. Перша вистава, організована на сцені нового театру, стала творчим проривом не тільки для самого Марка Лукича і зібраної трупи. Все, що було напрацьовано українськими театралами за десятки років до цього, відтепер офіційно отримало визнання від інтелектуальної світової спільноти.

Нові зірки на театральній сцені

Найяскравіші представники щойно створеного Кропиницьким «проекту» – Микола Садовий, Панас Саксаганський, Іван Тобілевич, Михайло Старицький та Марія Заньковецька. Ці актори зуміли вразити поціновувачів театрального мистецтва, що звикли до російської мови та «заштампованості», свіжими замальовками виключно українського побуту, показали світові майстерне поєднання гумористичних та драматичних моментів у повсякденності звичайних українців. Разом із першою професійною трупою Марко Кропивницький запровадив тут синкретичний театральний стиль, що дало змогу артистам проявляти свої таланти різнобічно.

Історію розвитку професійного музично-драматичного театру неможливо описати з відривом від імені знаменитої акторки Марії Костянтинівни Заньковецької, яка опинилася в Єлисаветграді за примхою долі, проте, саме завдяки місцевій сцені стала відома на весь світ. Від самого дитинства Марія бажала бути не просто артисткою; заповітною мрією дівчини було доносити чисте українське слово до широкої міщанської публіки. На цьому підгрунті майбутня акторка посварилася з батьком, який вважав театральну справу не гідною для молодої жінки зі шляхетного роду. Аби отримати хоч якусь автономність у виборі професії та побудові власної долі, Марія рано вийшла заміж. 

Одружившись із російським офіцером-артилеристом Хлистовим, дівчина сподівалась отримати дозвіл грати на сцені, проте чоловік розчарував її. Ніби насміхаючись, він пообіцяв дружині, що та вийде на сцену лише за умови, коли українська мова буде офіційно дозволеною. Вочевидь, чоловік вірив, що цього ніколи не станеться. Проте вже через кілька років мусив відпустити дружину до Єлисаветграду, де створювалась перша українська професійна трупа після легалізації мови. У 1882 році театральна публіка Єлисаветграду побачила Марію Заньковецьку в образі Наталки Полтавки. Саме із цієї ролі почався її серйозний творчій шлях, а сцена нещодавно побудованого театру в Єлисаветграді для багатьох стала асоціюватися із сюжетом про сільську полтавську дівчину.

Від створення до сьогодення

Передісторією побудови приміщення театру було прохання представників єлисаветградської еліти до місцевих органів влади створити будинок відпочинку, який можна було б відвідувати взимку. До цього вистави і концерти проходили на невеличкій сцені кавалерійського юнкерського училища, що розташовувалось неподалік від сучасного Ковалівського парку. Відповідальність створити такий дім для інтелектуального відпочинку взяв на себе архітектор Г.В.Трамбицький, який сам розробив проект майбутнього театру і побудував його за власні кошти. Будівництво приміщення тривало два роки. На той час набував популярності стиль класицизму, який і був обраний для даної споруди. Щоправда, величності та помпезності театру додали елементи декоративного бароко. Урочистий фасад, арки з колонами та скульптури давньогрецьких муз  на даху – саме в такому вигляді у 1867 році єлисаветградці побачили нову будову. Що невдовзі стала осередком культурного життя.

Не тільки зовнішній вигляд споруди, але і внутрішні роботи потребували особливої майстерності та винахідливості будівельників. Величезна робота була пророблена над будівництвом та облаштуванням оркестрової ями, в стіни якої вбудовувалися сотні пустих пляшок. Розвернуті горловинами до сцени, вони створювали вражаючий акустичний ефект, що посилювався вбудованими у стіни театру мембранами із очерету. Таким чином вдалося досягти того, аби в найвіддаленіші куточки глядацької зали було чутно кожний шурхіт зі сцени.

Від того часу до наших днів було проведено пять реконструкцій приміщення театру. Для справедливості варто відзначити, що не всі вони пішли на користь величній споруді. Після перебудов 1910, 1950, 1976 та 1984 року спроектований Трамбицьким театр неможливо було впізнати. Повністю відновити зовнішній вигляд та акустичну систему споруди, яка нині є культурною візитівкою Кіровоградщини, вдалося в 2012 році.

Ім’я Кропивницького театру було присвоєно тільки в 1940 році. Сьогодні неможливо уявити іншої назви, адже рання історія функціонування цього закладу нерозривно пов’язана із іменем Марка Лукича. У 2000 році тут створено «Золотий фонд театру», стенди якого розповідають про тих. Хто зробив свій внесок у створення та розвиток першої професійної трупи. Увіковічені також імена тих, хто представляє наступні покоління місцевих театральних діячів.

У 2006 році театр отримав статус академічного, а вже через рік відбулося урочисте святкування його 125-річчя. За останні роки обласний музично-драматичний театр у Кропивницькому бере участь у всеукраїнських та міжнародних фестивалях, завдяки чому спонсорує реконструкцію історичних та культурних пам’яток по всій Україні. Зокрема, кошти, які були зібрані від постановки благодійної вистави за п’єсою «Ревізор» у 2004 році були перераховані на будівництво канівської Кобзаревої церкви.

Мальовничій куточок у центрі міста

Легендарна споруда розташована за адресою вул.Дворцова, 4. Це майже самий центр міста, але біля самого театру, обнесеного мальовничим парком та старими кам’яними тротуарами, які ніби відгороджують місцину від офісних кварталів та швидкісної дороги, завжди можна знайти місце для відпочинку. Вулиця Дворцова та Ковалівський парк  вважаються найстарішим міським районом. Саме тут ще в позаминулому столітті влаштовували творчі вечори представники інтелектуальної еліти, планувалися показові марші та збирався міський натовп з нагоди святкувань гучних дат. По сусідству з нещодавно відреставрованим красенем знаходяться старі корпуси колишнього військового училища та віковий Ковалівський парк з фонтаном і численними заплутаними тротуарами. Неподалік – невеличке університетське містечко педагогічного вишу, що складається з кількох корпусів і внутрішніх дворів з невеликими площами. Вдень сюди доноситься приглушений міський гул, а ввечері мальовнича місцина притягує увагу підлітків, студентів та молоді із дитячими візочками.

Та справжнім поціновувачам театральної та архітектурної краси зовнішнього лоску замало. Тим, хто цікавиться історією життя театру «з середини» можна порадити познайомитися з такими виданнями, як «Про що мовчить сцена» та «Театр Марка Кропивницького: минуле і сучасне». Праці були підготовані керівником літературно-драматургічної секції В.П.Шураповим. Будучи фольклористом, літературознавцем театральної критики та лауреатом численних премій, він провів багато років над дослідженням творчого шляху тих, хто стояв біля колиски вітчизняного драматичного театру. Серед інших його праць, що заслуговують на увагу – «Марко Кропивницький та його спадкоємці», «Театру Кропивницького – 120», «Мельпомени рік благословенний…».

З 2012 року музично-драматичний театр імені М.Л.Кропивницького у Кіровограді (нині – Кропивницькому) по праву вважається одним із кращих в Україні. Він є культурною візитівкою нашого регіону та предметом гордості багатьох кіровоградців – не тільки тих, хто має безпосереднє відношення до його функціонування. Щороку із початком осіннього театрального сезону кропивничани та гості міста поспішають придбати квитки на оновлений репертуар.

Comments

.,.,.,.